Дім солі

“Дім солі” Світлани Тараторіної, без перебільшення, - найкраща українська фантастика, прочитана цього року! 🏆

У ній є все, що потрібно для хорошого результату: динамічна історія, багатий мітологією всесвіт, цікаві персонажі з сильними мотиваціями. Подібно до того, як місцевий Бог бачить одночасно минуле, теперішнє і майбутнє, тут органічно і майже непомітно зливаються духи часів воєн племен, бандюки радянського періоду і постапокаліптичні вірування світу, який настав після Спалахів.

Багато в чому ця катастрофа нагадує події, які відбуваються в Україні. Це відображається у віруваннях ("Якщо небо стає дивним, таким, як ти не в змозі описати, - біжи до підвалу"), фізичному чи психічному стані персонажів ("Та хто взагалі після Спалахів може відповідати за власну пам'ять?") і навіть у символах ворогів - служителів грізного і підступного Двобога.

Найкраще / найцікавіше ❤️:

1) активні персонажі, які постійно борються за свої вірування. І це стосується як головних, так і другорядних героїв;

2) фантастичний світ, який перегукується з нашою реальністю на різних рівнях і примушує вголос вигукувати: "Та це ж..!"

Найважче / найнудніше 💔:

1) Історія старого Кіммерику, яка відволікала мене від гілки з постапокаліптикою і Талавіром (який же він крутий!).

2) Мало вживана/невідома лексика. Доводилося підглядати у словничок наприкінці книги.

Однозначно рекомендую збагатити читання "Дому солі" переглядом "Шаленого Макса", "Фуріоси" чи хоча б "Дюни". Частково атмосфера перегукується і з "Танцем недоумка".

Підсумкова оцінка: ⭐⭐⭐⭐⭐